• прапоргерб
    Засноване XVI ст

    Населення близько 1850 осіб

    Поштовий індекс 09175

    Телефонний код +380 04463

    Географічні координати:

    049.697 0030.07649°41'49'' пн. ш.

    30°04'34'' сх. д. / 49.696944° пн. ш. 30.076111° сх. д.


    Адреса ради 09175, Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Мала Вільшанка, вул. Перемоги, 24


  • Назву село одержало від великої кількості вільхи, що росла на непрохідних болотах вздовж безіменного струмка, який в той період історії села був повноводий і впадав у річку Рось.

    На болотистих його берегах зарості вільхи були такі густі, що чумаки не могли проїхати через село і змушені були об’їжджати його зі сходу аж на три кілометри від сучасних меж села.


  • Перший письмовий документ про село Мала Вільшанка відноситься до 20 березня 1597 року.


  • Були у Малій Вільшанці – якийсь Оверкін - Оверченко, а в сусідньому селі Бакали - Бакал.

    Оверкін і Бакал були кумами, але Оверкін боявся Бакала і його трьох синів, які займались пограбуванням чумаків на шляху Біла Церква - Ставище.

    Пограбовані речі вони ховали в глибокому яру, в тайнику, відкритому в 1922 році.


  • Після Переяславської ради, в січні 1654 року жителі Малої Вільшанки склали присягу на вірність Росії.
    Мала Вільшанка була однією із сотен Білоцерківського полку.
    Після скликання польським королем Яном Казимиром диспуту - так званої «Білоцерківської розмови» наприкінці 1663 року на Правобережжі піднялось велике повстання козаків і селян на чолі з Білоцерківським полком.

  • picture
    Польський сейм в 1775 році вирішив віддати східні староства польським магнатам у приватну власність.

    Білоцерківське староство разом з листом було віддане коронному гетьману Польщі Францу Ксаверію Браницькому як винагорода за жорстоке придушення гайдамацьких повстань.

    В це староство входили місто Біла Церква, 92 села (в тому числі і Мала Вільшанка), 14 містечок, 24 слободи.

    З того часу аж до Великої Жовтневої соціалістичної революції Мала Вільшанка була власністю графів Браницьких.


  • Після скасування кріпосного права в 60-х роках XIX століття про Малу Вільшанку подає деякі відомості Л.Похілевич: "Село Ольшанка близ транспортной дороги, ведущей из Белой Церкви в Ставище…жителей обоего пола вместе деревнею Сорокотягою, только в одной версте от Ольшанки отстающею, православных- 2015, римских католиков- 57”.

  • Після реформи відбувається швидке розшарування селянства. Серед селян Малої Вільшанки виділяються такі багатії як Оверченко Данило, Назаренко Степан, Шевченко Микола та інші.

  • У Малій Вільшанці було "дворов 220, жителей обоего пола - 2410, из них мужчин-1202, и женщин-1206. В селе числится земли -2634 десятин, из них принадлежит : помещикам - 800 десятин, церкви -42 десятин, крестьянам 1739 десятин и другим сословиям - 52 десятины. Хозяйство же в имении, принадлежащим графу Владиславу Браницкому, ведет арендатор Михаил Антонович Козловский по трехпольной системе, как и крестьяне. В селе имеется одна казенная винная лавка”.

  • В 1900 на місці старої курної ґрунтової дороги була прокладена шосейна дорога.
    Це покращало зв’зок між Білою Церквою і селом Мала Вільшанка.

    Після революції на Україні, у Малій Вільшанці було створено революційний комітет (ревком).

    Головою ревкому став Макаревич Матвій, а пізніше –Данилюк Іван Фокович.

    Ревком піднімав селян на боротьбу з Центральною радою, допомагав частинам Червоної армії у проведенні мобілізації до її рядів, у забезпеченні хлібом і фуражем та встановлює на селі революційний порядок.


  • Один з бійців бригади Г.І. Котовського, житель села Мала Вільшанка Пустовалов Петро Степанович, згадує:

    « Бригада розташувалась у Бакалах і Малій Вільшанці, штаб її знаходився у хаті Іваненка Миколи Явтуховича.

    Ранок 8 червня видався чудовим, сонце щедро розсипало своє проміння по зелених садах і вулицях.

    Того дня було дуже жарко й спекотно. Люди шукали порятунку в холодку або біля води.

    Особливо було людно біля сільського ставка.

    Всі купались, котовці намагались скупати і своїх коней, які неохоче йшли до води.

    Навколо них юрмилися котовці і сільська молодь, намагаючись загнати коней у воду.

    Раптом веселий гамір був перерваний тривожним криком: «Поляки біля села!» Залунали військові команди, і котовці, не сідлаючи коней, голі, поспішно витягли з піхов шаблі та й кинулись назустріч ворогам, які вже знаходились за декілька сот метрів.

    Зелене жито враз захвилювалось, наповнилось пострілами, холодним скреготом зброї та смертельним зойком, поляки відступили».

  • 1920
    Дружина Г.І Котовського, О.П. Котовська так описує цей бій:

    « скориставшись коротким затишшям між боями, бійці в цей день купались і купали коней в річці.

    Несподівано пролунали постріли і поблизу з’явилися густі лави поляків, які знищили дозори і зненацька атакували котовців.

    Г.І Котовський, який в той час саме перебував і Малій Вільшанці, підняв другий кавалерійський полк по тривозі і особисто повів його в контратаку.

    Поляки не витримали сміливого і рішучого натиску котовців і повернули назад.

    Тут вони побачили якусь незвичайну кінноту — кілька сот голих вершників з витягнутими шаблями мчали їм на переріз.

    Це командир ескадрону Криворучко повів в атаку бійців, які купалися, не давши їм змоги навіть одягнутись.

    Приголомшені появою небаченої кінноти, охоплені жахом, польські частини, несучи великі втрати, в паніці покинули свої позиції і почали безладний відступ.

    Вони, відступаючи, сіяли чутки, на фронті появились якісь «особливі» частини. Це в значній мірі збільшило паніку навіть в глибоких тилах поляків.

    Котовці, переслідуючи ворога увірвалися за дротяні загорожі.

    Ця вилазка ворога дорого обійшлася полякам — їх було порубано понад 400 чоловік.

    Важких втрат зазнали і котовці.

    В цьому бою був смертельно поранений командир 2-го кавалерійського полку Макаренко, який похований в місті Тараща.»


  • У 1930 році маловільшанські селяни об’єдналися в колгосп, який очолив Пилипенко Захар Левкович.

    Колгоспниками стали: Артем Маркович та Семен Маркович Драбинки, Йосип Антонович Черненко, Палажка Денисюк, Левко Дем’янович Денисюк, Григорій Пилипович Карпенко, перший тракторист Сергій Іванович Шевченко.

    Спочатку колгосп мав 20 коней, 10 возів, деяку кількість сільгоспінвентаря, реманенту, 40 корів, 89 свиней, два бугаї.


  • Навесні 1932 року з Білоцерківської прокатної станції надійшли перші трактори – «сталеві коні».

    Один з перших організаторів колгоспу Денисюк Левко Дем’янович розповідає про цю подію села:

    «Поява перших тракторів у колгоспі була надзвичайною подією для селян.

    Вони зранку до пізнього вечора із задоволенням оглядали «стальних коней», які не знали втоми.

    Юрби святково одягнених селян збуджено розмовляли, поступово посуваючись за тракторами з одного кінця поля в другий.

    Іноді сміливіші, вхопившись за корпус плуга, намагались зупинити трактор, а він, ніби сердячись, викидав чорні клуби диму і просувався далі.

    Поява тракторів—справжнє свято колгоспників».


  • У 1932- 33 роках маловільшанці пережили голодомор.

    Доведені до відчаю люди їли все, що можна було їсти.

    Були два випадки канібалізму у селі. Від голоду померло більше 400 чоловік. <br>
  • О 7-й годині ранку 17 липня 1941 року гітлерівські війська вступили в село.

    Почались 900 чорних днів німецької окупації, повних тяжких страждань і поневірянь.

    На каторжні роботи в Німеччину було загнано 42 молодих маловільшанців, а 16 осіб повішено і розстріляно, це громадяни села: Драбинко Павло Дмитрович, Ярошевський Павло Остапович, Бондаренко Григорій Панасович, Захожий Іван Семенович, Білецький Осень Левкович, Данилюк Іван Фотович, Жуковський Андрій Севастьянович, Труш Юхим Данилович, Голуб Ївга, Ковтун Кимон Миронович, Ковтун Марко Іванович, Денисюк Порфир Микитович, Білецький Павло Левкович, Ковальчук Денис Демидович, Юркін Андрій Олексійович, Мацупа Іван Михайлович.

    В боях за звільнення Малої Вільшанки від гітлерівських загарбників загинуло більше 473 солдат та офіцерів Червоної Армії. Прах воїнів-героїв багатьох братніх народів Радянського Союзу покоїться в братській могилі, яка постійно і дбайливо доглядається громадськістю села, учнями школи.

  • В 1951 році відбулось укрупнення господарства сіл Мала Вільшанка і Бакали – в одне господарство.


  • В 1953 році колгосп ще не міг похвалитися досягненням в цьому відношенні: врожайність становила лише 9,9 центнера озимої пшениці з гектара, 9,8ц жита, 3 ц ярої пшениці, 11ц кукурудзи; не краща справа була і з просапними культурами: по 177ц цукрових буряків з 1га по 7,5 ц соняшника і по 56ц картоплі.

    ( Газета «Ленінський шлях» за 19 лютого 1954року. )

    Основними причинами цих недоліків були:

    -недостатня трудова дисципліна частини колгоспників;.

    -поля стояли забур’янені, непідживлені, мало вироблялось органіки,

    -особливо великі втрати при збиранні врожаїв, наприклад: втрати допускались при підорюванні цукрових буряків, тривалому лежанні їх на сонці, а це приводило до втрати 30-35 центнерів буряків з кожного гектара.

    -скошена гречка довго лежала в покосах, частина її осипалася;

    -певна вина лягала і на механізаторів, які іноді порушували агротехніку при оранці, сівбі, збиранні.

  • Будинок культури
    У 1975 році господарство було нагороджено Перехідним Червоним прапором за високі досягнення у сільському господарстві.

    Нагороджені і передовики орденами Леніна, Трудового червоного прапора, «Знак Пошани»: Грищенко Миколу, Захожого Миколу, Яценко Василя, Поліщук Катерину, Ковальчука Івана, Драбинко Ганну, Колісника Анатолія…


  • У 1977 році господарство реорганізовано у Білоцерківську дослідно – селекційну станцію з вирощування цукрових буряків.

    Певний час господарство працювало стабільно та з 1990 року починається його спад.





На правах реклами:

ТЕГИ: Мала Вільшанка, про, село, історія, інформація, деталі, винекнення, події

Читайте також про , або

НА ГОЛОВНУ СТОРІНКУ